Тарас Томасевич - одеський рятувальник, який уже 3 роки служить у ДСНС
Початок повномасштабної війни він зустрів курсантом у Львові. Того ранку хлопці, як завжди, вийшли на пробіжку. Та замість звичного тренування почули команду спускатися в укриття. Згодом допомагали приймати гуманітарні вантажі з-за кордону. А після навчання Тарас сам почав виїжджати туди, де людям загрожує небезпека.
Один із таких викликів запам’ятався особливо: після російського удару по багатоповерхівці його відділення прибуло одним із перших. З-під завалів лунали крики людей. Рятувальники розбирали уламки, намагалися підтримувати зв’язок із тими, хто опинився під ними. На верхніх поверхах знайшли жінку, затиснуту уламками. Її вдалося звільнити й допомогти вибратися з будинку. Побачити, як після пережитого вона самостійно прямує до карети «швидкої», - один із тих моментів, заради яких Тарас обрав цю професію. Та тепер, вирушаючи на місце обстрілу, він думає не лише про постраждалих.
«Найбільше переживаю за колектив. Постійно з телефоном, з радіостанцією, стежиш, щоб нічого не трапилося», - розповідає рятувальник.
Адже російські війська знову й знову завдають повторних ударів туди, де вже працюють екстрені служби. І кожен такий виїзд - це ризик не лише для людей, яким потрібна допомога, а й для тих, хто її надає.
Бувають і незвичайні виклики. Нещодавно в Одесі дівчина провалилася під землю просто під час прогулянки тротуаром. Тарас із колегами разом із поліцейськими огородили небезпечну ділянку, спустилися до постраждалої за допомогою спеціального спорядження та допомогли їй вибратися. На щастя, серйозних травм вона не зазнала.
За службу Тарас уже отримав нагороду «За оборону України». А після перемоги мріє разом із дружиною подорожувати рідною країною - відкривати її міста, мальовничі місця й куточки, до яких досі не вдавалося дістатися.
«Для чого кудись їхати далі, якщо ще тут не все побачив?» - усміхається він.
Поки ж Тарас щодня заступає на службу й вирушає туди, де потрібна допомога. А всім українцям бажає терпіння, єдності та сил.
