Коли гинуть діти - руйнується Всесвіт…
У ніч на 7 жовтня тишу над Прилуками, звичайним українським містом на Чернігівщині, розірвала російська ракета. Пряме влучання у житловий будинок вщент спопелило все, що люди плекали роками. Стільки зруйнованих доль, стільки невинних жертв… Ці цифри страшно проговорювати вголос...
А ще нестерпніше дивитися на цей кадр, бо перехоплює подих, і більше нічого не хочеться - ні говорити, ні дихати, ні сприймати цей жорстокий світ навколо. На руках у рятувальника - маленьке дитя, чиє життя безжально відібрало вороже залізяччя.
Якої надлюдської мужності вимагає ця служба... Зі сталевим виразом обличчя, впевнено крок за кроком іти туди, де на цю дитину чекають рідні. Де вони до останньої секунди моляться Богові й вірять у диво, якого вже не станеться...
І хоч рятувальник запекло тримається та йде вперед, його очі кричать самі за себе. Йому болить. Нестерпно, до глухого розпачу, болить так само, як і кожному з нас. За кожне згасле маленьке життя, за цвіт нашої нації, який підло нищить ворог.
Не пробачимо. Ніколи в житті. Вистоїмо. Бо нам є задля кого жити й за що боротися.
Автор фото: Ірина Корінь, ДСНС Чернігівщини.
