Цього тижня Київ знову здригався від вибухів. У такі моменти гучно. Страшно. Повітря наповнюється знайомим за останні роки запахом гару. Місто завмирає в укриттях, а рятувальники ДСНС їдуть туди, звідки всі інші тікають.
Вони працюють там, де вогонь і чорний дим виїдають очі, де несила дихати, а під ногами кришиться бетон. Обережно, камінь за каменем, розбирають уламки конструкцій вручну, бо під ними можуть бути люди. Рятувальники ризикують, бо будь-якої миті їм загрожує новий обвал. Це робота на межі людських можливостей, де кожен крок – усвідомлений ризик.
У стрічках соцмереж під час таких прильотів часто з'являються коментарі: «Які сильні та яскраві фото у фотографів ДСНС». Так, за цими кадрами стоять пресофіцери, які йдуть у пекло разом із рятувальниками. Вони тримають у руках камери не заради красивих знімків, а щоб задокументувати кожен сантиметр цього болю.
Ці фотографії – не мистецтво, це речові докази. Світ має бачити безжальність, з якою руйнують наші доми, і те, як підступно ворог повторними ударами полює на тих, хто приїхав рятувати життя. Вони фіксують зло у його чистому, неприхованому вигляді.
Бути поруч, триматися один за одного і робити свою роботу попри втому та страх – це те, що тримає нас сьогодні. Ми обов’язково вистоїмо. Не тому, що ми зі сталі, а тому, що за нашими спинами – наш дім, і нам є кого захищати.
Авторка фото: Оксана Трухачова, ДСНС Києва
