Андрій Лайчук, рятувальник-хімік з Житомирщини
За номером «101» ховаються десятки професій. Андрій - рятувальник-хімік. Він працює там, де загрозу не видно неозброєним оком. У професію прийшов за прикладом дідуся, який свого часу був рятувальником на човниковій станції.
Сьогодні стихія Андрія - хімічна розвідка після прильотів російських ракет, ліквідація витоків токсичних речовин та демеркуризація. Працювати доводиться у важких захисних костюмах і протигазах.
«Ми бачимо лише очі одне одного, але все одно безпомилково знаємо, хто стоїть поруч. Очі - це двері в душу», - усміхається Андрій.
Для справжнього рятувальника роботи «на сьогодні» не буває. Одного разу, повертаючись із важкої нічної зміни, Андрій побачив, як палає приватний будинок. Не вагаючись, кинувся всередину, загорнув наляканого малюка у простирадло, одягнув на нього свою шапку і виніс на свіже повітря.
Андрій зазначає, що більшість викликів хіміків - це не техногенні катастрофи, а побутова безтурботність. «Люди думають: чим більше хімії налити, тим краще. Але навіть звичайна хлорка у великих концентраціях стає отрутою, що викликає опіки та набряк легень».
Війна зачепила всю родину хлопця: його рідний брат повернувся на фронт навіть після поранення, воювала і двоюрідна сестра. А самого Андрія вдома завжди чекають дружина та маленький син Артем.
«Я пишаюся тим, що приношу користь. Тим, що я потрібен», - каже рятувальник.
