Після масованих атак у січні, коли на дворі було понад 20 градусів морозу, на це ніхто не зважав. Ми розуміли, що люди так само мерзнуть, що вони дуже чекають світла. Тому – йшли і працювали за будь-якої температури. Так про свою нещодавню роботу в екстремальних умовах розповідає Олександр, старший диспетчер однієї з високовольтних підстанцій «Укренерго».
Хоробрості й витривалості нашому колезі – не позичати. Початок повномасштабного вторгнення він зустрів на зміні й залишався на підстанції аж 67 діб поспіль. Його дім тоді опинився у тимчасово окупованій зоні, а родина – за лінією фронту. Під щоденними обстрілами та свистом ракет – він, разом із колегами, неодноразово ліквідовував причини аварійних знеструмлень, фактично живучи на робочому місці.
Олександр – людина обов’язку. Звик ставити роботу вище за власний комфорт. Після нічних «прильотів» його команда одразу виїжджає на відновлення, перечікуючи тривоги в укриттях. Він залишається на посту доти, доки не вдасться заживити максимальну кількість споживачів. У такі дні про відпочинок годі й мріяти – робота може тривати по 16, а іноді й по 20 годин поспіль.
Сьогодні надійним тилом для Олександра є сім’я – дружина та маленький син. Їм важко змиритися з нічними дзвінками та екстреними виїздами чоловіка і тата. Хвилюються і завжди чекають повернення. «На підстанції у нас теж своя родина – колектив дуже дружній, підтримуємо одне одного. Тільки так і тримаємось», – каже колега.
Дякуємо Олександрові за його самовідданість, за безсонні ночі та роботу заради світла в наших оселях – попри будь які труднощі й небезпеки. Незламність не згасає!
