Памʼятаю тільки одне: що я стікаю кровʼю і відчуваю ноги…
Прикордонник Денис Бульбанюк обрав шлях військового свідомо – у 15 років вступив до КВЛ імені Богуна, потім до НАДПСУ. Повномасштабне вторгнення зустрів на службі – перші дні на Київщині, потім Житомирщина, підготовка новобранців, передача досвіду. А далі була Харківщина.
Травень 2024-го, поблизу Вовчанська. 5 керованих авіабомб накрили штаб – одна впала за 5 метрів від Дениса. Вибух, руйнування, темрява, кров. Але він піднявся, розгріб завали й вибрався сам. Поранення були важкими – частково втратив зір на одне око.
Крізь усе це він проніс згорнутий у бронежилеті прапор ДПСУ – біля серця. Той самий, що був із ним на міжнародних навчаннях і на передовій.
Сьогодні майор Бульбанюк знову у строю. Готує особовий склад і передає досвід, оплачений надто високою ціною. Поруч – дружина і син. Його опора і головна причина триматись.
