«Все відбудується. А людей не повернути...» – історія харківського рятувальника Артура Найдьонова
Йому 28, і майже половину життя він у ДСНС. 24 лютого Артур прокинувся від вибухів у своїй квартирі на 12-му поверсі. Сигнал «Збір». І він поїхав – без паніки, туди, де був потрібен. Його побратими залишилися поруч. Усі до одного.
Наразі його ранять найбільше не руїни, а очі батьків. Артур згадує п’ятиповерхівку після «прильоту». Один чоловік чекав на порятунок своєї дитини, щохвилини питаючи: «Дитина жива?». Артур уже знав правду, що малеча загинула, і ніс цей біль у собі, поки з чоловіком працювали психологи. Таке не забувається.
Було всяке:
- Тиждень у вогні на нафтобазі, де паливо лилося по снігу.
- Виїзди під обстрілами, коли гасили, ховалися і знову поверталися до вогню.
- Врятована жінка із задимленої пастки, якій Артур подарував другий день народження.
«Мені достатньо одного «Дякую», – каже він просто.
Вдома на Артура чекає 6-місячний син. Рятувальник мріє про звичайні речі: щоб син пішов у садок очно, а не онлайн. Щоб разом поїхати на море. Щоб об’їхати всю країну – від Харкова до Заходу. «Коли почую про перемогу – всім зателефоную і скажу: Ми вижили. Ми живемо».
