Є моменти, після яких життя ділиться на «до» і «після». Але є люди, які доводять: навіть після - воно триває. Серед них - Василь Зубко - колишній сапер ДСНС, а сьогодні фахівець із ветеранської політики на Вінниччині
Ще зі школи він обрав шлях відповідальності - там, де від рішень залежить чиєсь життя. З 2014 року його робота проходила серед мін і нерозірваних боєприпасів: схід України, АТО й ООС, Калинівка, Ічня, деокуповані території після повномасштабного вторгнення росії. Він не рахував знищені снаряди - для нього важливіше, що люди могли повернутися додому без страху.
У серпні 2022 року на Чернігівщині все змінилося за секунду. Замаскована протипіхотна міна здетонувала. Вибух, сильний біль, втрата стопи, але при цьому - повна ясність свідомості: спрацювала та сама зібраність, яка роками допомагала працювати в небезпечних умовах. Колеги миттєво наклали турнікет. Евакуація, лікарні, операції, лікування в Німеччині, протез.
Далі - довга реабілітація. Вчитися заново стояти, тримати рівновагу, робити кроки й приймати нову реальність. У такі моменти щодня обираєш: зупинитися чи йти вперед.
Василь обрав рух. Він не дозволив травмі визначити себе і повернувся до служби. З 2025 року працює помічником начальника ГУ ДСНС у Вінницькій області з питань ветеранської політики. Сьогодні він поруч із тими, хто пройшов війну, поранення і втрати - розуміє їх без слів.
Це історія не про втрату. Це історія про силу, яка сильніша за біль. Про те, що людина - більша за свою травму, та навіть після найтемнішого «після» життя триває.
